ПРИРОДА В ПОЕЗІЇ «ЗА СОНЦЕМ ХМАРОНЬКА ПЛИВЕ». КАРТИНИ ДОВКОЛИШНЬОГО
СВІТУ, ПРИРОДИ В ПОЕЗІЇ «САДОК
ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ»
Мета:Навчальна: ознайомити учнів із цікавими сторінками біографії автора; проаналізувати програмні ліричні твори; визначити художні засоби та образність, вчитись декламувати вірші.
Виховна: формувати позитивне ставлення до природи.
Розвивальна: розвивати творчу уяву, логічне мислення, вміння висловлювати свою думку.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання,
наочність: дидактичний матеріал.
ПЕРЕБІГ
УРОКУ
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Забезпечення емоційної готовності до уроку
2. Актуалізація опорних знань. «Мозковий штурм»
·
Що таке ліричний твір?
·
Хто є героями вірша «Мені тринадцятий минало»?
·
Яка тема вірша «Мені тринадцятий минало»?
·
Яка основна думка вірша «Мені тринадцятий минало»?
·
Які ви ще знаєте вірші Т. Шевченка?
·
Які теми освітлював у своїй поезії Т. Шевченко?
ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ
Опрацювання поезії Т. Г. Шевченка «Садок вишневий коло
хати.
ІІІ. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Вступне слово вчителя
— Тарас Шевченко тривалий час перебував у казематі
Петропавлівської фортеці. Допити, довгі самотні дні й ночі в камері. Багато пережив, передумав поет за цей час. Якби не поезія, ми
про це ніколи б не дізналися. Поетові пощастило дістати аркуш паперу і записати
на ньому тринадцять віршів. Справжнім шедевром серед них є поезія «Садок вишневий
коло хати». У ньому немає узвичаєних художніх засобів, жодних барв. Вечір в
Україні постає перед читачем у всій своїй красі. Чудові картини природи, працю
і побут селянської родини
бачимо за допомогою зорових і слухових образів, створених поетом: «Сім’я вечеря коло хати, Вечірня
зіронька встає.
Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко
не дає». Серед такої природи
людині весело і спокійно. Шевченко змалював дружну сім’ю, де панує
взаємоповага, любов і гармонія. Поезія
викликає почуття гордості і захоплення красою природи.
1.1. Виразне
читання вірша учнями.
1.3. Ідея: замилування
простим, природним ладом трудового життя з чергуванням праці і відпочинку.
1.4. Основна думка: Т. Шевченко звеличує красу українського народу.
1.5. Жанр: пейзажна лірика.
1.6. Колористичні символи (образи): «вишневий сад
зелений і темнії ночі», «синє море», «червона калина», «зелені байраки», «небо блакитне».
1.7. Сюжет: у творі «Садок вишневий коло хати» відтворено картину
весняного вечора в українському селі. Прості, зримі, пластичні образи постають із народно-естетичних і
морально-естетичних уявлень. Сила емоційного впливу твору — в природності й
рельєфності малюнку, у його
світлому настрої. У вірші відобразилась мрія поета про щасливе, гармонійне
життя. Ця мрія різко контрастувала з дійсністю, у якій поет-в’язень створював
свою поезію. Перед нами постає побутова
картина українського села: «…Вечір… Закінчився робочий день, повертається з поля плугатарі, ідуть
співаючи дівчата, біля хати зібралась на вечерю сім’я. Непомітно надходить ніч.
Все завмирає, тільки чути голоси дівчат, Та невтомного
соловейка. Затихло все, тільки
дівчата, та соловейко не затих».
1.8. Інсценізація вірша.
Умовно цей вірш можна поділити на 4 епізоди:
1-й епізод —
вечір… Закінчився робочий день, повертаються з поля плугатарі.
2-й епізод — ідуть співаючи дівчата.
3-й епізод — біля хати зібралась на вечерю сім’я.
4-й епізод — непомітно надходить ніч. Все завмирає,
тільки чути голоси дівчат та невтомного соловейка.
1.9. Бесіда за прочитаним ліричним твором.
·
Як змальовує поет природу?
·
Яку мрію поета ми бачимо у вірші Т. Шевченка?
(Про щасливе, гармонійне життя)
·
Які художні засоби ви побачили у творі?
·
Чи Україна насправді постає «тихим раєм» для
поета? Доведіть думку.
·
Чи побачили ви у творі тяжку працю українців?
·
Що допомагає їм відпочити?
·
Чому саме пісня підбадьорює селян?
·
Яка основна думка вірша «Садок вишневий коло
хати»?
·
Як ви вважаєте, чого хоче мати навчити доньку?
·
До якої лірики належить вірш «Садок вишневий
коло хати»?
·
Як ви вважаєте, чи мав рацію І. Франко, який
написав: «Вся та вірша — немов моментальна фотографія настрою поетової
душі, викликаного образом тихого, весняного українського
вечора»?
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть».
Слово вчителя. Цей вірш Т. Шевченка надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю
поетичністю.
Вражає те, що
написаний він за похмурими тюремними ґратами. Якою ж сильною була туга поета за рідною Україною, яка
багата уява, щоб створити такий шедевр! Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад,
мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка?
Про це мріяв усе життя
й сам Шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися. Вірш став
«візитною карткою» України — квітучої, мирної, співучої та доброї.
1.10. Рубрика «Поміркуй».
Чому саме цей вірш
став «візитною карткою» України?
1.11. Опрацювання поезії Т. Г. Шевченка «За сонцем хмаронька пливе».
Слово вчителя. Прекрасна пейзажна картина розгортається перед нами у вірші Т. Шевченка «За сонцем хмаронька пливе…»
Побудований цей твір
на казкових, легендарних мотивах, за якими сонце йде спати за
море, а вкривають його, як мати дитину, хмарки. Але життя складне. Є в ньому зло, неприємності
2. Читання вірша Т. Г.
Шевченка «За сонцем хмаронька пливе»
2.1. Словникова робота.
Символ (грец. «знак») — умовне позначення якого-небудь предмета,
поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку,
ідею, почуття. В українських віршах наявні традиційні уснопоетичні народні
символи: сонце, місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна
та ін.
Символ сонця — уособлення тепла, світла й радості.
Туман — темряви, небезпеки.
2.3. Ідея: туга за рідним
краєм, його чарівною природою.
2.4. Основна думка: батьківщина — рідна домівка.
2.5. Жанр: пейзажна лірика.
2.6. Бесіда за прочитаним твором.
·
Яку ви уявили картину, коли читали цей вірш?
·
Який образ дарує нам світло й радість?
·
З чим протиставляється сонце у вірші «За сонцем хмаронька пливе»? Чому?
·
Які явища природи описані у вірші Т. Шевченка?
·
Ця поезія милозвучна? Чому?
·
Які художні засоби ви побачили у вірші «За сонцем хмаронька пливе»?
·
Яка головна думка цього вірша?
2.7. Рубрика «Знайди художні скарби». Робота в групах.
У віршах «Садок вишневий коло хати», «За сонцем хмаронька пливе».
|
Художні засоби
|
«Садок вишневий
коло хати»
|
«За сонцем хмаронька пливе»
|
|
1. Метафора
|
Хрущі гудуть,
зіронька встає,
соловейко не дає
|
серце одпочине, туман оповиє душу, хмаронька пливе,
поли розстилає, сонце спатоньки зове, серце заговорить, розстилає туман
|
|
2. Епітети
|
Садок вишневий,
вечірня зіронька,
маленькі діточки
|
синє море, хмаронька рожева, туман сивий, тьма німа,
червоні поли, рожева пелена, мала година
|
|
3. Порівняння
|
|
мов мати дитину, неначе ворог, мов
матері діти
|
2.8. Рубрика «Продовжте поетичні рядки».
1. Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька … (встає).
2. Затихло
все, тільки дівчата
Та соловейко
… (не затих).
3. Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами … (йдуть).
4. За сонцем
хмаронька пливе,
Червоні поли
розстилає
І сонце
спатоньки … (зове).
ІV. УЗАГАЛЬНЕННЯ УРОКУ, ЗАКРІПЛЕННЯ
ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Тестове опитування
1. Що робить сім’я
коло хати?
А Вечеряють; Б грають; В співають; Г сплять.
2. Який художній засіб
використовує поет у рядку «Хрущі над вишнями гудуть»?
А Метафору; Б епітет; В порівняння; Г персоніфікацію.
3. Кого поклала мати
коло хати?
А Дочку; Б їжу; В маленьких діточок; Г
чоловіка.
4. Чому
протиставляється сонце у вірші «За сонцем хмаронька пливе»?
А Хмарці; Б морю; В полю; Г туману.
5. Який художній засіб
використовує автор у рядку «А туман, неначе ворог, закриває море»?
А Метафору; Б порівняння; В епітет; Г
персоніфікацію.
6. Хто подає вечерю у вірші «Садок вишневий коло хати»?
А Мати; Б батько; В дочка; Г брат.
7. З ким заговорить серце у вірші «За сонцем
хмаронька пливе»?
А Хмаркою; Б морем; В туманом; Г з
Богом.
8. Який епітет використовує до хмарки автор у вірші
«За сонцем хмаронька пливе»?
А Синя; Б рожева; В зелена; Г сива.
9. Що роблять дівчата, коли йдуть з роботи у вірші «Садок
вишневий коло хати»?
А Танцюють; Б сміються; В співають; Г
розмовляють.
10. Який художній засіб використовує поет у ряках «І тьмою
німою оповиє тобі душу»?
А Метафору; Б епітет; В порівняння; Г
персоніфікацію.
11. На скільки епізодів можна поділити вірш «Садок вишневий
коло хати»?
А 2; Б 1; В 4; Г 3.
12. Який художній засіб
використовує поет у рядку «А мати хоче научати, Так
соловейко не дає»?
А Метафору; Б порівняння; В епітет; Г персоніфікація.
2. Робота з картками в парах (групах)
Картка № 1
1. Напишіть твір-мініатюру «Моє ставлення до віршів Т. Г.
Шевченка».
2. Охарактеризуйте селянську родину у вірші «Садок
вишневий коло хати».
3. Що таке символ? Наведіть приклади з віршів Т. Г.
Шевченка.
Картка № 2
1. Напишіть твір-мініатюру «Моє знайомство з творами Т.
Г. Шевченка».
2. Охарактеризуйте українську природу за віршем «Садок
вишневий коло хати».
3. Які художні засоби вживаються у вірші «За сонцем
хмаронька пливе»? Наведіть
приклади.
Картка № 3
1. Напишіть твір-мініатюру «Шевченко — символ України».
2. Охарактеризуйте внутрішній стан героя у вірші «За
сонцем хмаронька пливе».
3. Які художні засоби вживаються у вірші «Садок вишневий
коло хати»? Наведіть
приклади.
V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Картка № 1
1. Напишіть
твір-мініатюру «Моє ставлення до віршів
Т. Г. Шевченка».
2. Охарактеризуйте
селянську родину у вірші «Садок вишневий коло хати».
3. Що таке символ?
Наведіть приклади з віршів
Т. Г. Шевченка.
Картка № 2
1. Напишіть
твір-мініатюру «Моє знайомство з творами
Т. Г. Шевченка».
2. Охарактеризуйте
українську природу за віршем «Садок вишневий коло хати».
3. Які художні
засоби вживаються у вірші «За сонцем хмаронька пливе»? Наведіть приклади.
Картка № 3
1. Напишіть
твір-мініатюру «Шевченко — символ України».
2. Охарактеризуйте
внутрішній стан героя у вірші «За сонцем хмаронька пливе».
3. Які художні
засоби вживаються у вірші «Садок вишневий коло хати»? Наведіть приклади.
11 клас
11 клас
Тема. В. Стус. Поет як символ незламного духу, збереження
людської гідності. Життя і творчість. Узагальнені образи
крізь призму індивідуальної долі
Мета: ознайомити учнів
із життям і творчістю митця, його трагічною долею, зацікавити творами; удосконалювати
навички виділення головного, критичного оцінювання явищ життя й
літератури, висловлення власних думок; виховувати любов до літератури, повагу
до митців,
патріотизм, людську гідність.
Очікувані
результати: учні
знають матеріал про життєвий і творчий шлях поета, причини його трагічної долі,
вміють аналізувати поетичні твори, висловлювати власні враження й думки щодо
прочитаного.
Обладнання: портрет
письменника, видання творів, ілюстративні матеріали до біографії.
Тип уроку: вивчення нового
навчального матеріалу.
Хід уроку
I. Актуалізація опорних знань
учнів
Аналіз контрольної роботи.
ІІ . Мотивація навчальної
діяльності школярів.
Оголошення теми й мети уроку
Вступне слово
вчителя.
«Покоління молодої української
інтелігенції, що його зробили поколінням політв’язнів, було
виховане на ідеях гуманізму, справедливості, свободи. У цьому вся його провина,
весь його злий намір, але тільки
такими синами славен народ і нині, й у віки вічні»,— писав поет В.
Стус про своє покоління. Повною мірою це стосується і його самого. Трагічній
долі письменника-патріота, що віддав свій талант безмежно
любимій Україні, і буде
присвячено наш урок.
Робота з документом.
В. Стус — висока постать,
що піднялася над часом, над мілинами часу.
В. Стус — вольова людина:
йому вдалося зреалізувати свій талант за умов, де інші гаснуть і посилаються на
складнощі життя.
В. Стус — щаслива людина:
його спадщина не пропала, хоча лежала в пропасті. Знайшлося кому
рятувати його творчість —
збирати, опрацьовувати, видавати. І то в наш час, коли скрізь бракує
розумних рук.
Загиблий В. Стус зробив
більше за багатьох інших, кому поталанило вернутися.
Він справді «у смерті
повернувся до життя».
Відлуння смерті
Якщо говорити про зворотну луну
його загибелі — вона була великою. То був час, коли грім
було далеко чути. Усі
радіостанції світу повідомили про загибель українського поета. Комуністи
заметушились.
Цей грім вдарив і по його друзях
— і теж пробудив. Чимало сміливих акцій проходило під його
іменем — за законом зеківської
солідарності.
«Стуса ми не здамо» — висіло в
повітрі.
«Стуса не забудуть» — це стало
зрозуміло тим, хто дозволив без шуму видати книжку «Дорога
болю».
«Від Стуса краще відійти, умивши
руки»,— здогадалися кагебісти після кількох спроб виправдати
свій вирок.
Стус був найбільшим, найбільш
відвертим ворогом КДБ, бо, здається, тільки він написав звинува-
чення тій бездушно жорстокій і
антиукраїнській потворі. Звинувачення від імені свого народу.
Воно звучить. Воно завжди
звучатиме.
Нарешті, коли труна з його прахом
з’явилася в Києві під синьо-жовтими знаменами в руках друзів,
гідних тримати ці знамена,— стало
зрозуміло, що Стус таки переміг.
То було перше диво його
повернення до життя.
Високе слово
Слово В. Стуса зайняло свою
висоту й утримує її. Маніфестація вільного поетичного слова зі сцени
в українську глушину прийшла з
іменем Стуса. Ще в кінці 80-х Львівський молодіжний драма-
тичний театр виступав у містах
України з віршами В. Стуса та інших опозиційних поетів, і ще був
відзначений премією В. Стуса. То
був початок перемог: поет владно зайняв високу нішу, яка чорніла
в самоті: нішу великої вільної
справжньої поезії.
Та премія теж була викликом
режимові, який визнавав тільки державні нагороди і терпіти не міг
якихось громадських інституцій.
Героїчна постать
Для масової свідомості Стус
залишається легендарною постаттю незламного борця за волю України.
Є люди, яким здається фальшивим
таке «використання» поета. Вони обурюються з «примітивізації» і з «перетворення
особи на прапор».
Вони, певно, мають рацію. Але їм
можна виставити батальйон опонентів — майорів, прапорщиків,
вертухаїв і стукачів, які
конвоювали поета на його хресній дорозі. І вони будуть свідчити, що Стуса
як поета не знають, а знають його
як запеклого націоналіста — «всегда говорил по-украински»,
вічного борця і справді
небезпечного для держави ворога. «Он ваш герой» — скажуть вони.
І їхні свідчення будуть правдиві.
Це ж їм він казав: «И вы не смоете всей вашей черной кровьюпоэта праведную
кровь». Україна потребувала героя — і він з’явився. Бо таки справді В. Стус був
чи не найпослідовнішим борцем
проти комуністичного режиму, боровся самовіддано і загинув
на барикадах протистояння.
Поле літератури
В. Стус працює
вже з десять років на ниві літературознавчої думки, і то в двох іпостасях: як
не-
пересічний літературний критик і
як об’єкт дослідження. Він належить до числа небагатьох авто-
рів, навколо яких є постійний
рух, текстологічні дослідження, суперечки — створюється простір
активної думки. Тимчасовий
аспірант Інституту літератури повертається в той інститут і урухомлює
його омертвілу структуру. Немає
фінансування, але й немає нагляду. То саме пора Стуса. Він будить,
тривожить і не дає спокою тим,
хто доторкнувся до його «палімпсестів».
І ось виходить при тому ж інституті
9 книжок творів Стуса. Нічого подібного за десять років там не
бувало: це єдиний живий нерв і
джерело, що б’є в цій занепалій ідеологічній сторожці.
Уявімо собі: п’ятнадцять років
тому хтось в Інституті літератури на Вченій раді сказав, що таке
трапиться до 2000 року з іменем і
творчістю з/к, убієнного в камері зони 36 4 вересня 1985-го!
Усі розумні визнали б такого
навіть не гідним психлікарні!
Інформаці йний простір
За п’ятнадцять років Стус великою
мірою наповнює також український інформаційний простір,
зокрема ефірний простір України.
Пісні на його слова лунають в усіх концертних залах, може, за
винятком урядових концертів у
Палаці «Україна».
І то не просто данина імені — то
дух, який підняв до високої творчості багатьох молодих вико-
навців і композиторів. Зі словом
В. Стуса в залі проскакує іскра. І ніщо не гасить її, окрім важкої
навколишньої сірості.
Стуса люблять
Не всі. Таких і не повинні любити
всі. Але він любив — і його люблять. І знають: йому нічого
ні від кого не треба. А підіймати
чи понижувати Стуса, прославляти чи замовчувати — це вже
клопіт інших.
(З виступу Є. Сверстюка на вечорі пам’яті В.
Стуса 4 вересня 2000 року)
Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.
Розпочався
життєвий шлях поета-борця Василя Семеновича Стуса під час
Різдвяних свят, 6 січня 1938 року в с. Рахнівка Гайсинського району
на Вінниччині. Батьки його були селянами. Дитинство, яке сам він
назвав «гарним», проходило в атмосфері добра та любові. А ще — народної
пісні.
«Перші уроки поезії — мамині. Знала
багато пісень і вміла дуже інтимно їх
співати… Найбільший слід на душі — од маминої колискової “Ой
люлі-люлі, моя дитино”. Шевченко над колискою — це не забувається. А співане
тужно “Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи” — хвилює й
досі».
Із чистого джерела народної пісні черпав майбутній поет любов до
добра, краси, від мами і від пісні вчився над усе ставити чисту совість і
слово правди.
Навчався
спочатку в місцевій школі, потім — у Донбасі, куди сім’я
переїхала, коли Василько був ще маленьким хлопчиком. Пам’ять
по собі школа залишила безрадісну. «Шкільне навчання — вадило. Одне —
чужомовне, друге — дурне»,— згадував пізніше Василь. Проте
саме в школі прокинулася в нього потреба віршувати__«В четвертому класі щось
заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося в
старших класах, коли прийшла любов».
Вищу освіту В.
Стус дістав на історико-філологічному факультеті Донецького
державного педагогічного інституту. Студентські роки він пізніше
назвав «трудними». Стосувалося це, очевидно, й матеріального буття,
і, ще більшою мірою, казенного схоластичного навчання, зокрема тієї
фальші у висвітленні історичного минулого нашого народу, якою була
просякнута тогочасна офіційна наука, а передовсім — історія. Мабуть, не
випадково, після слів про «трудні» інститутські роки поет говорить, що його
«перша публіцистика віршована — позови з історією».
Студентом Стус
глибоко зацікавився світовою літературою, передусім поезією.
Серед улюблених письменників — М. Рильський і В.
Свідзинський, Б. Пастернак і Й. В. Ґете, P. М. Рільке, С. Квазімодо.
Він прагне осягнути таємниці
художньої майстерності таких різнопланових письменників, якими були Л. Толстой
і В. Стефаник, А. Камю та
В. Фолкнер.
Як би там не
було, та В. Стус зумів узяти навіть із тогочасного обкроєного
вузівського навчання дуже багато.
Закінчивши інститут, молодий учитель їде
в сільську Таужнянську семирічну школу Гайворонського району на Кіровоградщині,
«стужілий за справжньою (не донецькою) Україною», він там «витеплів душею,
звільнився від студентського схимництва». Як учитель, В.
Стус залишив по собі теплі спогади в колишніх учнів і колег,
хоч і працював він там усього два місяці — до призову
в армію. «До Василя учні горнулися — це
вам всі скажуть… Після уроків він залишався з
учнями, хотів більше грамоти навчить…» — згадував його
колега-вчитель.
Після служби в
армії (1959–1961), де «вірші, звичайно, майже не писалися», В.
Стус у 1961–1963 роках учителює в Горлівці на Донбасі, працює
літредактором газети «Соціалістичний Донбас». Ці роки він назвав «часом
поезії». Захоплюється вершинними досягненнями світової та
української літератур, багато пише сам. Перший вірш надрукований у
1959 році.
У 1961 році В.
Стус вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г.
Шевченка, працює над дисертацією на тему «Джерела емоційності художнього твору
(на матеріалі художньої прози)».
У ті роки поет багато друкується,
з’являються його поезії в журналах «Вітчизна», «Дніпро». Першою публікацією,
якою він заявив про себе
як про цікавого, неординарного поета, була добірка віршів у «Літе-
ратурній газеті» (тепер —
«Літературна Україна») 22 грудня 1959 року.
Окрилило його й те, що тепле
вступне слово до неї написав А. Малишко. Перша половина
шістдесятих років була позначена помітним, хоч і
недовготривалим, розквітом духовного життя в Україні.
Це було покоління
новаторів, яке будило національну самосвідомість народу, принесло із собою не
тільки свіжі теми й мотиви, оцінки найскладніших
виявів життя, безкомпромісне висвітлення соціальнихсуперечностей, а й рішуче
зламало офіційні, казенні шаблони соціалістичного реалізму, вивело українську літературу
на широкі обрії світового мистецтва.
Задушлива
атмосфера панувала тоді й в Інституті літератури АН України,
директором якого був М. Шамота. Певна річ, що В. Стус із його
загостреним почуттям справедливості, правдолюбством, здатністю відчувати
чужий біль гостріше, ніж власний, не міг ужитися в такій обстановці,
і його у вересні 1965 року виключають з аспірантури.
Формальною
причиною послужив випадок, що стався в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі кінофільму С. Параджанова
«Тіні забутих предків».
Після перегляду картини до глядачів звернувся В. Стус і запропонував
вставанням висловити протест проти незаконних дій уряду та КДБ. А в наказі М.
Шамоти значилося, що Стус звільнений «за систе-
матичне порушення норм поведінки
аспірантів і працівників наукового закладу…»
І почалися поетові поневіряння. На
роботу його не брали ніде, довелося працювати навіть кочегаром.
Друкувати його, звичайно,
перестали. Рукопис першої збірки віршів «Круговерть»
у 1968 році дістав негативну рецензію у видавництві «Молодь», і книга не
побачила світу. Особливо болісно пережив
він те, що й другий рукопис —
«Зимові дерева», який п’ять років «залежував місце» у видавництві «Радянський
письменник» і навіть був схвалений
до друку, теж зазнав долі «Круговерті». «Така збірка мені була
психологічно потрібна, оскільки без такої я не міг іти далі…» — писав
В. Стус.
Одначе,
незважаючи на утиски та переслідування, В. Стус продовжував і
поетичну творчість, й активну громадську діяльність, виступав на
захист прав людини, проти свавілля й беззаконня брежнєвських років. Поет знав,
який тернистий шлях йому судився, та не прагнув «сховатися од долі». Як згадує
письменник Ю. Покальчук, у розмові з ним Василь сказав
одного разу: «Я просто інакше не можу! І жити не можу спокійно
і не зможу! Я знаю, що за мною одного разу прийдуть, знаю свою
долю, але я почуваю, що мушу її пережити саме ось так». І лихе передчуття
збулося. Стус був заарештований і звинувачений у
тому, що, як говориться у вироку
київського обласного суду від 7 вересня 1972 року, «систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував
антирадянські наклепницькі документи, що
порочили радянський державний лад, а також займався антирадянською агітацією в
усній формі». Поета було засуджено до позбавлення
волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму
на п’ять років і заслання на три роки.
Жорстоке і
несправедливе покарання В. Стус відбував у мордовських
таборах, заслання — в Магаданській області.
Відбувши
покарання, 1979 року В. Стус повертається в Україну. Роки
неволі не зломили його. За цей час за кордоном виходять друком дві
його збірки: «Зимові дерева» (1970) та «Свіча в свічаді» (1986). Його ім’я
стало широко відомим у цілому світі, поезії перекладаються англійською,
німецькою, російською, іспанською та іншими мовами світу. А поет продовжує
боротьбу за національне визволення народу, за права людини.
Усього вісім недовгих місяців судилося побути йому
на волі в колі сім’ї,
друзів.
Потім — знову
арешт, звинувачення у належності до Української Гельсінкської групи і ще більш жорстокий і немилосердний присуд: десять років позбавлення волі у таборах суворого режиму, п’ять
років — заслання. Усього —
двадцять три роки неволі за сорок сім — як сорок сім і у Т. Шевченка — життя. Тільки
ж Кобзареві судилося відбути десять
років солдатчини, Стусові — десять років гулагівських таборів і померти в неволі. Хоч на захист поета, за його звільнення
виступала
прогресивна громадськість цілого
світу, в тому числі відомий німецький письменник,
лауреат Нобелівської премії Г. Белль, академік А. Сахаров, який
сказав, що навіть на трагічному тлі тогочасних беззаконь «вирок українському
поетові В. Стусові вирізняється своєю нелюдяністю» і закликав скасувати його. І
в умовах неволі В. Стус не зломився, виступав проти свавілля, чиненого
табірною адміністрацією, за що був додатково караний. І помер він
у карцері, в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року.
А через чотири роки Василь Семенович
Стус був повністю реабілітований, виправданий по всіх статтях звинувачення «за
відсутністю складу
злочину». (За
В. Неділько)
— Які стоїчні риси характеру виявилися
у В. Стуса? Як вони відбилися в поезії?
— Чим пояснити те, що поет
свідомо наражався на небезпеку, відкрито йшов проти влади,
знаючи, яке жорстоке покарання на нього чекає?
Виразне
читання поезії «Мені зоря сіяла вранці…». Обмін враженнями щодо прочитаного.
Коментар
учителя.
Багато болю й страждань випало на
долю поета. А найперше — за
ту незгасаючу, безкомпромісну любов до своєї батьківщини, до рідної мови, за
обстоювання справедливості й людських прав. Тому й зоря
йому — «скалок болю». Він
свідомий того, що судилося в житті нести тяжкий хрест,
тому прагне набратися сили й снаги, аби виконати своє призначення.
Виразне
читання поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я…».
Обмін
враженнями щодо прочитаного.
;; Коментар
учителя.
Цей вірш входить до збірки «Палімпсести», яка була видана за
кордоном 1986 року, вже після смерті поета. Точної дати напиання поезії не
встановлено, але, скоріше за все, створена вона була
в ув’язненні і стала відповіддю
Стуса тим, хто лякав його смертю, безславним
кінцем:
Як
добре те, що смерті не боюсь я
і не
питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що
перед вами, судді, не клонюся
в
передчутті недовідомих верст…
Чимало поетів передчувають
неминуче, завбачають свою трагічну мить, після якої
переходять у легенду (В. Чумак, О. Ольжич, О. Теліга, В. Симоненко та ін.).
Такою властивістю був наділений і В. Стус.
Політв’язень, дисидент,
відірваний каральною владою від рідної землі, він вірив у своє
повернення в Україну, хай і після смерті:
…і в
смерті з рідним краєм поріднюсь.
IV. З акріплення знань, умінь та навичок
;; Проблемне завдання.
Прокоментуйте відгук рецензента
КД Б М. Нагнибіди на першу збірку В. Стуса
«Круговерть».
«Молодий поет Василь Стус, судячи
по окремих віршах, строфах, а то — і рядках — людина
талановита… Можна
навести чимало вдалих поезій, гарних строф з поезій Василя Стуса. Але вони, на
жаль, визначають форму, зміст, дух всієї книги…
Перечитуєш… і
дивуєшся з того, як молода людина, сучасник наших буремних, героїчних, а часом
і драматичних подій, зуміла відмежуватися від
них, заховатися від них у світ своїх дрібних переживань
і невиразних
прагнень. Нова, найголовніша риса
нашого суспільства — почуття колективізму, почуття спільності боротьби та
інтересів, наче і невідомі автору…
Світ сповнений подіями історичного
значення, працею мільйонів людей соціалістичного табору, які
зусиллями своїми перетворюють світ, людину, дивують
своїми відкриттями, подвигами все людство. Життя сповнене
чудодійними проявами людського героїзму в ім’я великої мети.
Але все це (в
більшості поезій рукопису) поза увагою В. Стуса. Його цікавить
дріб’язок, далекий від життя. Його ліричне “я” захоплене дрібними
переживаннями, умовною філософічністю, яка нічого спільного немає зі справжньою
філософією, яка вторгається в життя, в переживання людей, в їхні долі. Чи не
тому в книзі зустрічаємо мало сюжетних поезій, а в
ліриці переважає байдуже “міркувальництво”, яким поет абстрагується
від живого життя, його героїв.
Хай не ображається Василь Стус за
цю правду, бо саме в ній, на мою думку, найголовніший недолік
рукопису».
(Ясніше не скажеш. Несприйняття
існуючого світу, протиставлення цьому світові власного, що проріс з маминих
пісень, дитячих образків несправедливості, набутого досвіду «дорослого» життя —
саме це
найбільше налякало «рецензента».
М. Нагнибіда відзначає «намагання поета навмисно
ускладнити вірш, вивернути слово не по-людському».)
«Коли уважно вчитаєшся в нарочито
ускладнені поезії В. Стуса,— веде далі М. Нагнибіда,— то
помічаєш, що мисль у них куца, думки — на гріш».__
(«Рецензент» дає зрозуміти, як і про що треба було писати, щоб мати
змогу на 1/6 частині земної кулі видати поетичну чи якусь іншу книгу.)
V. П ідбиття
підсумків уроку
;; Інтерактивна
вправа «Мікрофон».
— Найбільше мене вразило те…
VІ. Д омашнє завдання
Знати матеріал про життя і
творчість В. Стуса, вміти аналізувати його поезії, вивчити напам’ять вірш «Мені
сіяла нині вранці…» або «Як добре те, що смерті не
боюсь я…».
11 клас
Тема. В. Стус. Поезія. Основні тематично-проблемні лінії. Україна
— мрія та Україна знищена, скорена — у віршах поета.
Поетичні твори В. Стуса — зразок «стоїчної» поезії у
світовій ліриці
Мета: допомогти учням
усвідомити ідейно-художні особливості, естетичну вартісність віршів поета;
розвивати навички визначення провідних мотивів, ідей, характеристики образівсимволів,
порівняння їх; поглиблювати вміння висловлювати власні думки з приводу порушених
письменником проблем; виховувати прагнення до активної життєвої позиції, вироблення
стоїчних рис характеру, повагу до митця.
Очікувані
результати: учні
вміють характеризувати тематику й проблематику творів поета, виразно та
вдумливо читати вірші, робити їх
ідейно-художній аналіз, висловлювати власну думку про поезію
митця.
Обладнання: портрет
письменника, видання творів, ілюстративні матеріали до них.
Тип уроку: формування вмінь
та навичок.
Хід уроку
I. Мотивація навчальної
діяльності школярів.
Оголошення теми й мети уроку
;; Вступне слово вчителя.
Друг В. Стуса,
письменник Ю. Покальчук так оцінював його особистість і творчість: «У Василя Стуса найбільшим злочином було те, що він був українцем, просто справжнім
українцем; любив свою мову, свою землю, свою культуру і хотів бачити Україну нормальною українською землею, а не витоптаним полем. Поезія Василя Стуса виходить далеко
за межі того експериментального бунтарства, часто дилетантської, показової
інтелектуалізації вірша, що були притаманні творам багатьох його ровесників…По-блоківськи
виточений і холоднуватий його вірш, природний український сентимент тут приборканий і палає всередині кристала. Якщо ж торкнешся, гріє, мов серце. Дисципліна
слова, лаконізм виразу, надзвичайно широкий словник, що постійно збагачується,
ще й незупинне власне словотворення — ось шлях його поезії».
У цьому ми переконаємося на
сьогоднішньому уроці.
ІІ . А ктуалізація
опорних знань учнів
;; Перевірка
домашнього завдання.
Читання напам’ять віршів В. Стуса
із висловленням власного враження від поезії.
IІІ. Ф ормування
вмінь та навичок
;; Виразне читання
поезії «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…».
Обмін
враженнями щодо прочитаного.
;; Словникова
робота.
Щовб — сходинка,
перекладина драбини;
хлань — безодня;
врочить — передрікає;
запрагла — захотіла.
;; Евристична
бесіда.
— Яку мету ставить перед собою
ліричний герой твору — автор?
(Домагатися
Добра й Справедливості для свого народу чи хоча б прокласти дорогу прийдешнім
поколінням.)
— Який пафос поезії? (Піднесений — «душа запрагла неба», «в буремнім леті», «держить путь на стовп високого
вогню».)
— Що відчуває ліричний герой на
цьому шляху? (Сумніви, зневіру і разом
із тим — тверде переконання у своїй високій меті «предтечі».)
— Який цікавий синтаксичний прийом
використовує автор у творі? (Перенесення
рядка.)
;; Коментар
учителя.
В. Стус свідомо
обрав свою життєву дорогу — це шлях добра і правди. Але там чекають його «сотні
сумнівів», «сто зневір» і треба вперто, наполегливо
долати щабель за щаблем («йти з щовба на щовб»), щоб досягти
мети або хоча б прокласти дорогу іншим, бо він — «предтеча».
;; Виразне
читання поезії «Господи, гніву пречистого…».
Обмін
враженнями щодо прочитаного. ;;
Евристична бесіда.
— Яким настроєм сповнений ліричний
герой твору? (Твердим переконанням, що
вистоїть, мужньо сприйматиме всі випробування долі; біда загартовує волю, дух.)
— Як називаються такі риси
людини? (Стоїчні.)
— Що говорить ліричний герой про
те, звідки у нього такий стоїцизм? (Від
матері, від роду, від народу.)
;; Коментар
учителя.
Мужня, стоїчна поезія «Господи,
гніву пречистого…» В. Стуса утверджує впевненість ліричного
героя в томущо він зможе вистояти, не зрадить себе
й своїх переконань. Він свідомо йде «на амбразуру», на біду,
щоб відкрити людям очі на правду, показати приклад боротьби за людську
гідність і силу людського духу.
;; Виразне
читання поезії «О земле втрачена, явися…». Обмін враженнями щодо прочитаного.
;; Евристична
бесіда.
— Чим цей вірш відрізняється від
попередніх (за тематикою, настроєністю)? (Ліричний герой, перебуваючи в
нелюдських, важких обставинах, знаходить розраду в спогадах про рідну землю;
звучать мотиви пейзажної,
інтимної лірики.)
— Які метафори, порівняння
здалися вам незвичайними? («Дня розгойдані тарілі», «бризкит
райдуги в крилі», «солодавий запах винниць, як гріх, як
спогад і як біль» та ін.)
— Від чого ліричний герой просить
«порятувати душу»? (Від зневіри, відчаю, бо це — гріх, відступ від принципів,
від мети — побачити свій
народ вільним по-справжньому та щасливим.)
;; Коментар
учителя.
Ліричний герой
поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні —
«сині ниви», «перегуд джмелів», «лет голубів» і її —
«грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену»,
щоб явилася вона йому хоч уві сні
— дати силу, порятувати зболену душу. Однією
з головних тем поезій В. Стуса є тема рідної землі. У вірші «О
земле втрачена, явися…» поет мріє про повернення у давно забуті дні
дитинства і юності. Світлі спогади про «сиві ниви, в сум пойняті», «світання
тіні пелехаті», «плескіт крил і хлюпіт хвиль», «солодавий запах винниць»,
«мосянжний перегуд джмелів» переповнюють ліричного героя,
навівають щемливий сум за втраченим. Поет
згадує своє перше, юнацьке, несміливе кохання, окремими рядочками малює перед
нами прекрасний образ: «пшеничні руки білі», «чорні коси», «жаром спечені
уста». У
цій поезії — радість пізнання любові. Настрій ліричного героя
емоційно піднесений, окрилений. У цих сонячних рядках
«вихлюпувалась» радість буття, природний і вічний дар молодого,
первісного сприймання світу, коли здається, що все навколишнє існує для тебе,
для твого щастя. Але рефреном повторюване слово «де»
повертає нас до сумної дійсності, коли все найкраще, що було пов’язане
з дитинством і юністю, зникло. Закінчується твір рядками, якими
й починається. Та останній рядочок розкриває оптимістичний настрій твору. Поет має
надію, що спогади дитинства і юності порятують його душу від зневіри і скверни,
і одне з головних місць у цих спогадах посідають поетичні, мальовничі описи
рідної української природи («сиві ниви», «чорне вороння лісів»,
«сонця хлюпочуться в озерах»).
ІV. З акріплення
знань, умінь та навичок
;; Інтерактивна
вправа «Мозковий штурм».
Визначте основні
тематично-проблемні лінії поезії В. Стуса.
Орієнтовна
відповідь
Душа людини «перед вічністю
високого неба», формування себе як особистості.
Відчуження від світу, стан трагічної
самотності.
Проблема вибору: пасивне споглядання чи
активна дія.
Атмосфера розтлінного духу тоталітарної
системи.
Україна дійсна (скорена, знищена) та
Україна-мрія.
;; Дослідницька робота.
Зробіть порівняльний аналіз образу
України у В. Симоненка та В. Стуса.
Спільне та відмінне в образі
Україн и у В. Симоненка та В. Стуса
В. Стус «Ярій душе!
Ярій, а не ридай!
У білій стужі серце України.» («Ярій,
душе!..»)
«Стенаються
в герці скажені сини України,
той
з ордами ходить, а той накликає Москву,
заллялися
кров’ю всі очі пророчі.
З
руїни вже
мати не встане…» («За
літописом Самовидця»)
«Народе мій, до тебе я ще верну
і в смерті обернуся у життя…
Як син, тобі доземно уклонюсь…» («Як
добре те, що смерті не боюсь я…»)
В. Симоненко
«Україно! Ти для мене — диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.» («Задивляюсь
у твої зіниці…»)
«Народ
мій є! В його гарячих жилах
Козацька
кров пульсує і гуде!» («Де
зараз ви, кати мого народу?»)
«І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і
тополі,
Стануть над тобою, листям
затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.» («Лебеді
материнства»)
«Бо
у мене стукотить у грудях
Грудочка
любимої землі.» («Грудочка
землі»)
Спільне
Любов до України, рідної землі,
народу, невіддільність себе як поета і людини від неї; дві України
Відмінне
Жаль, біль через роз’єднаність і зрадливість із давніх часів,
безкомпромісність; активна життєва
позиція в ставленні до системи Захоплення
Україною, її славним козацьким минулим, віра в неї; дещо споглядальна позиція,
хоча є
й сильний критичний струмінь
Слово
вчителя.
Поезія В. Стуса,
безперечно, складна. Літературознавець М. Коцюбинська зазначає: «Це
поезія філософічна, причому філософічність її проявляється
не на рівні цитування або тлумачення тих чи інших
положень… Це своє, вистраждане поетом
осмислення основних засад буття людини,
роздуми над її місцем у природі й суспільстві, над її моральним
самовизначенням у такому непростому й недосконалому сучасному
світі».
Основним засобом
образності, поетичного відтворення світу, передачі власних почуттів, думок,
переживань у поезії В. Стуса є метафоризація. Про це неодноразово говорили
дослідники його творчості,
справедливо вважаючи, що
здатність піднести конкретне спостереження до рівня метафори — символу —
характерна риса поетики В. Стуса. Мова поезій В.
Стуса відзначається багатством, оригінальністю,
сміливим поводженням з усталеними
нормами. Поет часто вдається до словотворення, неологізмів,
деформує слова, але з тонким почуттям такту, міри, так, що новотвори допомагають
глибше розкрити задум, привнести у зміст нові нюанси.
Новаторські
підходи В. Стуса до образотворення, орієнтація на психологізм,
звернення до підсвідомого, філософська глибина та інтелектуалізм поезії
виводять її на рівень вершинних світових досягнень.
Одним із ваших завдань додому
буде — проілюструвати ці положення, дібрати приклади з творів В. Стуса.
V. П ідбиття
підсумків уроку
;; Інтерактивна
вправа «Займи й обґрунтуй позицію».
— Чи можна В. Стуса назвати
справжнім героєм України?
VI. Д омашнє
завдання
Вміти виразно читати поезії В.
Стуса, аналізувати їх, характеризувати творчість поета в цілому; письмово —
дібрати приклади художніх засобів, пояснити їхню
роль у творі; підготувати повідомлення.
Немає коментарів:
Дописати коментар